Омельяненко Віталій Анатолійович,
Сумський державний університет
Незважаючи на всі початі протягом XX століття спроби, забезпечення безпеки держав у сфері економіки залишається однієї з найбільш гострих проблем сучасного міжнародного права. Нормативне регулювання даного питання пов'язане з постійною боротьбою розвинених і країн, які розвиваються, за закріплення в міжнародному праві, зокрема приватному, власних інтересів, заснованих на різних підходах до розуміння національної економічної безпеки.
У сучасній науці міжнародного права проблема міжнародно-правового забезпечення економічної безпеки поки ще не отримала належної уваги. Більша частина наявних на сьогоднішній день робіт із цієї теми відносяться до періоду 80-х - початку 90-х років, коли питання щодо міжнародної економічної безпеки обговорювався в рамках Організації Об'єднаних Націй[3].
Проблема національної економічної безпеки є особливо нагальною для України, яка прагне стати провідним світовим гравцем і в той же час перебуває на етапі інституційної адаптації до системи міжнародного права.
Варто зазначити, що більшість досліджень національної безпеки спрямовані саме на військовий та економічний аспекти, хоча дана проблема вже давно вийшла за ці межі. В Законі України «Про Раду національної безпеки і оборони» наведено визначення національної безпеки, яке враховує більше аспектів, що набувають особливої актуальності в контексті процесів глобалізації та інтеграції України в міжнародні економічні відносин.
Відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України (Наказ Мінекономіки №60 від 02.03.2007) економічна безпека визначається як такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави. Складовими економічної безпеки є: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека.
З правової точки варто зору розмежовувати поняття «економічна безпека» та «забезпечення економічної безпеки»[6]. Поняття "економічна безпека" означає закріплення в правових інститутах системи відносин із приводу економічної безпеки, що являє собою основу нормального, стабільного існування економіки й створення умов, при яких стан економіки не представляє небезпеки для особистості, підприємств і держави. У свою чергу, поняття "забезпечення економічної безпеки" означає вплив права на відносини з приводу економічної безпеки шляхом визначення за допомогою норм права дій і мер, які можуть уможливити досягнення стану захищеності національної економіки від внутрішніх і зовнішніх загроз.
На нашу думку, у зв’язку з глобалізаційними процесами національну економічну безпеку варто розглядати в контексті саме зовнішньоекономічної безпеки, яку в свою чергу варто розглядати не лише з економічної точки зору, але й через призму міжнародного приватного права як джерела регулювання найбільш широкого спектру економічних правовідносин – між суб’єктами МЕВ.
У сфері міжнародного приватного права фізичні та юридичні особи самі встановлюють правила, за якими вони будують стосунки між собою, а держава (або її органи) втручається, як правило, в ці відносини лише тоді, коли зазначені правила або владні приписи їх здійснення порушуються[4], тобто у випадках загрозі її інтересам, тобто безпеці.
Під правом забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави варто розуміти сукупність стосовних до різних галузей функціонуючої системи законодавства нормативних правових актів, що регулюють порядок забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави (метою правового регулювання даної сфери правовідносин, зміст якого становлять суб'єктивні права і юридичні обов'язки її учасників, є створення правових умов для забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави)[2].
Відповідно предметом правового регулювання в даній області права є відносини державних органів з іншими суб'єктами в сфері забезпечення зовнішньоекономічної безпеки і їхніх груп залежно від конкретного суб'єкта (держави, юридичні й фізичні особи), безпосереднього об'єкта (відповідні відносини по забезпеченню зовнішньоекономічної безпеки держави, що підлягають правовому регулюванню) і певного юридичного факту (обставини, з якими норми права пов'язують виникнення правовідносин, - дії і події, що є причиною виникнення загроз зовнішньоекономічної безпеки; причому неправомірні дії повинні спричинити застосування відповідальності).
Забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави полягає в підтримці відносин з іншими державами в області зовнішньоекономічної діяльності на основі дотримання двох принципів забезпечення міжнародної економічної безпеки:
1. загальних (суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи, співробітництва, виконання зобов'язань, мирного вирішення міжнародних суперечок та ін.);
2. спеціальних (недискримінації, найбільшого сприяння, національного й преференційного режиму, взаємної вигоди при здійсненні торгово-економічного та науково-технічного співробітництва та ін.).
Деякі напрями зовнішньоекономічної безпеки є особливо нерозвиненими. До таких варто віднести, зокрема, екологічну, науково-технологічну та демографічну, які мають значні проблеми, в першу чергу, у внутрішньому аспекті.
Для прикладу, дослідження трансферу технологій в Україну на основі ліцензійних угод показало, що практично всі ліцензійні технології не відносились до останніх досягнень у науково-технологічній сфері і надходили до України майже із 10-річним запізненням, тобто таким чином впродовж тривалого часу закріплювалась технологічна відсталість національних галузей і вітчизняних виробництв [7]. До того ж, в процесі залучення іноземних інвестицій практично відсутній контроль за їх формами, зокрема за науково-технічним рівнем та за екологічними критеріями щодо машин та обладнання.
Фактично критерії національної безпеки імплементовані в правову систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема в поняття правового режиму. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, визначаючи цілі регулювання в даній сфері (ст. 7 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність"), передбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення цілей регулювання: 1) стимулюючих; 2) обмежувальних.
До кола перших (стимулюючих) віднесені:
а) права суб'єктів: загальні для всіх суб'єктів господарювання та спеціальні, закріплені законом для суб'єктів;
б) пільги для суб'єктів, що надаються за наявності передбачених законом умов (реалізації на території спеціальної/вільної економічної зони затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних договорів з органом управління; ввезення на територію України майна як вклад іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями тощо).
До обмежувальних заходів, що є складовою правового режиму, належать заборони та обмеження. Зокрема, до категорії перших слід віднести заборону здійснення певних категорій зовнішньоекономічних операцій (реекспорту товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих рад народних депутатів України; експорту та імпорту товарів, заборонених відповідно до вивезення з території України/ввезення в Україну; субсидованого імпорту, демпінгового імпорту).
Зовнішньоекономічну безпеку держави не можна розглядати окремо від системи міжнародної економічної безпеки, сутність якої полягає в створенні і забезпеченні функціонування системи економічних зв'язків, у тому числі міжнародних економічних відносин, а також взаємодії національних економік та їх блоків, що забезпечують стійкий розвиток світового співтовариства в цілому, його регіонів і національних економік.
На думку О. Майстренко[5] в цьому контексті доцільною є розробка програми підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних з врахуванням національної безпеки, що дасть можливість з'ясувати пріоритетність і уникнути хаотичності в цій справі. Важливо піддавати науковій експертизі проекти нормативно-правових актів, особливо міжнародних угод, на предмет відповідності їх вимогам економічної безпеки. Крім того, варто зробити аудит чинних нормативно-правових актів для того, щоб виявити наслідки їхнього впливу на стан гарантування економічної безпеки: у випадку виявлення негативної дії, слід розробити пропозиції щодо скасування цих актів або внесення до них відповідних змін.
В законодавстві має бути дана правова характеристика наявних і потенційних загроз, яка має включати наступні аспекти: сутність національної безпеки; критерії національної безпеки (насамперед, критерії її ефективності); пріоритети національної безпеки; компоненти системи національної безпеки; порядок здійснення і механізми взаємодії органів державної влади та міжнародних організацій при протидії різним загрозам; відповідальність виконавчих структур, громадян та економічних суб’єктів за забезпечення безпеки держави та механізм контролю за цим.
Список використаної літератури
1. Вінник О. М. Господарське право [Текст]. – К.: Атіка, 2004. – 560 с.
2. Денисевич, А. Проблемы правового регулирования обеспечения внешнеэкономической безопасности государства [Текст] / А. Денисевич // Журнал международного права и международных отношений. - 2006. - № 1. - С. 20-26.
3. Игнатов, Ю.В. Экономическая безопасность государства и проблемы ее международно-правового обеспечения в современных условиях[Текст]: автореф. дисс… канд. юрид. наук. 12.00.10.. - М., 2005. - 24 с.
4. Кузьменко, А. Проблеми теоретичного визначення сучасного суб’єкта міжнародного приватного права [Текст] / А. Кузьменко // Юридичний журнал. – 2008. – № 11. – С.23-51.
5. Майстренко О. Економічна безпека України [Електронний ресурс] // Всеукраїнський часопис «Політика. Право. Життя.» – Режим доступу: http://polpravozhit.inf.ua/ ecobezpeka.htm – Назва з екрану.
6. Сырымбаев, Е.А., Мензюк, Г.А. Правовое регулирование обеспечения экономической безопасности [Текст] / Е.А. Сырымбаев, Г.А. Мензюк // Вестник КАСУ. – 2006.– №3. – С. 128-132.
7. Чумаченко, Г. Актуальні питання міжнародного економічного співробітництва України в науково-технічній сфері [Текст] / Г. Чумаченко // Юридичний журнал.–2004. – №7.
